Tag archive

Уккраина

Революція триває — гідності все менше

in Conflicts · Crisis · Culture · Europe · Euroskepticism · EX-USSR · Nation · Politics · Power · Russia · Ukraine · USA 329 views / 28 comments

Russia,    Ukraine,    USA

GEOMETR.IT       radiosvoboda.org   22.02.2016

* Зараз навіть олігархи i корупціонери пішли на боротьбу з … корупцією.-Дайте йому щось вiд голови!

Історик, учасник Майдану Андрій Плахонін наголосив: останні події підтверджують, що революція – не одномоментна річ і не поступовий прогрес. Це набір криз.

Зараз в Україні є криза політсистеми. Влада намагається рокіровкою всередині зберегти старі схеми. Але зрештою їй це не вдасться. Також Андрій Плахонін вважає, що якби не агресія Путіна, була б друга Помаранчева революція – та ж загниваюча попередня «республіка».

radiosvoboda: —   Два роки найкривавіших подій Майдану… Але пропоную поговорити не лише про те, що було два роки тому, а що відбувається зараз. Українська Революція гідності триває, на Ваш погляд?

–      Революція триває, гідності все менше. У будь-якому випадку бідь-яка революція – брудна справа. Ми все це розуміємо. І чистими руками, на жаль, революцію до кінця довести неможливо. Революція починається на вулиці і закінчується у владних кабінетах. Якщо ми подивимося на Велику французьку революцію, то її неможливо уявити потім без того, що зробив Наполеон, Кодекс права, економічне законодавство…

У нас, очевидно не вистачає цієї частини революції, яка закінчується в кабінетах. Але це не справа одного року. Нам здається, що все дуже повільно. Але наша проблема полягає в тому, що ми живемо всередині, ми не маємо цієї відстані, відстані географічної, а найголовніше – це в часі.

Щоб оцінити те, наскільки ми відрізняємося від тієї України, яка була восени 2013-го. Я маю на увазі не війну, а філософію влади, якою вона зараз нам не здавалася жахливою… Але в будь-якому випадку, на жаль, ситуація в країні така, що яку дату не візьмеш, то все рівно порівняння не на нашу користь.

–         Відомий шотландський історик Томас Карлайл зауважував, що будь-яку революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами відверті негідники.

–          Знаєте, конспірологічна версія революції… Замислити можна переворот. Щоб там не вважали олігархи, Майдан насправді просто перестояв Януковича. Неможливо це все розпланувати. Як зараз жартують, що політично і економічно від української революції виграв поки що Лукашенко.

Тих, кого називали негідниками з цієї цитати, просто це найбільш помітні в Україні люди, вони користувалися попереднім режимом і користуються цим зараз.Я підозрюю, що навіть ми з Вами в очах якоїсь частини суспільства належимо до цієї частини, яку дуже не люблять…

При цьому ті ж самі політики дуже люблять проговорювати, особливо кулуарно: дивіться, який народ (вибачте) – смітять у під’їздах, не дотримуються правил, дають хабарі, хочуть «взяти і все поділити», а ми що? Ми стараємося, а народ заслуговує своїх керівників.

Революція гідності тим і відрізняється від помаранчевого Майдану, що тоді не було соціальних ліфтів. Тобто фактично 1-2 людини тоді «злетіло» – Павленко Юра, Юрій Луценко, напевне, Каськів.

Зараз ці соціальні ліфти є. Інша справа, що ми побачили, що ті, хто цими соціальними ліфтами скористався, піднявшись на той поверх, на який запропонували піднятися, або прийняли правила гри, які на цьому поверсі існують, або зберегли манери вулиці, при чому у найгіршому вигляді, з якої їх цей ліфт і підняв, на жаль.

Ми очікували, що люди, які прийдуть з Майдану у владу, принесуть новий стандарт парламентаризму, якщо говорити про парламентаризм. Ми цього поки що, на жаль, не бачимо.

Ми чекали, що на Майдані народиться якась політична партія, нова політична сила, я маю на увазі не «Народний фронт», не «партія сцени», ми очікували, що ця партія народиться з пересічних активістів Майдану. Але старе правило у нас продовжує діяти, що політика – це дуже дорога справа.

В Україні достатньо масову партію, яка має шанс потрапити в Раду, створити без олігархічного капіталу практично неможливо. І ось через це ми поки що не бачимо ніякої зміни еліт, бо соціальні ліфти відкриті тільки для тих, хто грає за тими правилами, які пропонують.

Революція — це не одномоментна річ. І революція – це не поступовий прогрес, це набір криз поступових, які відбуваються. Першу кризу ми бачили – це був Майдан. Це така революція вулиці. Друга криза – це військова, тобто літо 2014-го…

Якщо вести мову, що відбувається зараз, то це, очевидно, третя поступова криза – криза політичної системи. Тому що так, як вона працювала раніше, тобто це не забезпечувало необхідні реформи.

Тобто, зараз влада певною мірою намагається грати на те, щоб якоюсь рокіровкою всередині все ж таки зберегти старі схеми. Впродовж року, я думаю, це все триватиме. Я думаю, що все рівно їм доведеться змінитися. Не так сильно, як нам того хотілося б. Але ця криза нам була дуже необхідна.

–  На Ваш погляд, їм доведеться змінитися, перебуваючи на цих посадах? Чи все ж таки потрібні нові вибори? Парламентські? Можливо, президентські?

– Зрештою, все рівно все закінчиться новими виборами. Зрозуміло, що в рамках, я думаю, поки що ані держбюджету, ані грошей жодних олігархів не вистачить, щоб купувати голоси Ляшка чи голоси БЮТ. Тобто на це у нас на довго грошей не вистачить.

У будь-якому випадку більшість розвалиться. Все рівно нам доведеться проводити вибори. Це відбудеться не раніше, ніж з’явиться якась нова політична сила…

… Головний плюс Саакашвілі, що він грає на полі популістів. Чесно кажучи, його професіоналізм в цьому плані настільки великий, що навіть Юлія Тимошенко, нібито головний український «професіонал», в даному випадку йому не є конкурентом.

У даному випадку чому це не розіграти? Я це бачу. І головне, що на відміну від старих політичних проектів, навіть таких нових, як «Народний фронт», у партії Саакашвілі все ж таки представники Майдану, плюс не завжди такі, як нам хотілося б, завжди відіграватимуть набагато більшу роль, вони будуть задавати тон. Тим більше, там будуть представники двох Майданів – українського і грузинського. В даному випадку це дуже добре.

І БПП при всій нашій нелюбові до тих людей, які пройшли з цією партією в Раду і в Адміністрацію президента, особливо по мажоритарних округах, все ж таки якийсь консервативний елемент для стримування нестримуваного популізму Саакашвілі, все ж таки потрібен. Тому що його іноді все ж таки досить сильно заносить.

–          Є і зовнішній ворог, який, до речі, нікуди не дівається. З іншого боку, є внутрішній ворог – та ж сама корупція. Що більш небезпечне для України?

–        Від агресії РФ користь певна є, а від корупції – жодної. Якби не агресія, не Крим, я думаю, що ми мали б другу Помаранчеву революцію, всю ту ж загниваючу попередню «республіку», незважаючи на Майдани.

Ми почали нашу розмову зі сценаріїв, які розігрували олігархи. Були сценарії Кремля, цілком очевидно. Всі ці сценарії, знову повторюся, не зіграли. Корупція? Від неї взагалі жодної користі. Хоча зараз ми бачимо, що вона теж в якійсь мірі мобілізує. Тобто, боротьба з корупцією мобілізує якщо не націю, то політичні сили, зараз навіть усі олігархи «пішли» на боротьбу з корупцією, всі корупціонери.

—         Має бути висловлювання вільне, влада підлягає критиці, і немає апріорі такого підходу, що «виграємо війну, тоді будемо владу критикувати»?

–          Завжди досить складно визначити, хто є «п’ятою колоною», а хто не є. Ми сьогодні згадуємо Французьку революцію. Все почалося з того, що вбивали монархістів, а закінчилося тим, що вбивали революціонерів.

Для того, щоб революція не «з’їла» «своїх дітей», нам тут треба вчитися на помилках попередніх революціях, очевидно, стримувати свій потяг, коли часом хочеться, мені в тому числі, найрадикальнішими методами провести судову реформу або ж реформу прокуратури. Але треба розуміти, що в якийсь момент ми можемо не зупинитися. Тобто я маю на увазі, що вигнати їх треба, але вішати на деревах, то це такі вже заклики, цілком зайві.

—   Чим відрізнявся Майдан від «Антимайдану»? — Тим, що на Майдані були представлені діаметрально протилежні політичні сили?

–   Я маю на увазі навіть географічний простір Майдану. Там були настільки протилежні, що навіть ті люди, які зараз ставлять пам’ятники Гонті чи Святославу за «єврейські погроми», браталися з равінами на Майдані. Це я просто як приклад діаметрально протилежних точок зору. Все це вживалося на цьому Майдану.

І можна говорити про те, що Майдан був прообразом громадянського суспільства майбутньої України, власне кажучи, цієї майбутньої Ради, де ця коаліція гризеться одна з одним, але у будь-якому випадку більш-менш на словах об’єднані всі однієї метою. Часом досить складно, якщо подивитися на програми партії, розділити, чим вони одне від одного відрізняються, окрім прізвищ лідерів цих партій.

Якщо ж ми йшли на «антимайдан», іноді ми туди на екскурсію ходили, через паркан подивитися, чи у Маріїнському парку, виявлялося, що там якась однорідна сіра маса.

Якщо ми зараз почнемо ділити, що ось це чотири колони, а ось це – п’ята, ось цих ми не чіпаємо, а цих чіпаємо, то ми дуже ризикуємо усіх «причесати під один гребінець» і Майдан перетворити в «антимайдан». Нехай він буде під самими патріотичними гаслами.

Деякі історики вважають, що, мовляв, радикальні реформи в державі, радикальна зміна курсу можливі не за рахунок революції, а під час окупації, як Західна Німеччина після Другої світової війни та Японія, або під авторитарним керівництвом. Той самий Лі Кван Ю, Сінгапур.

Коли вимагають уряду технократів, то при цьому забувають, що технократи – це якраз та диктатура, яка була за Лі Куан Ю, при чому з елементами соціалізму і ринкової економіки. Всі забувають про те, що в принципі там будували соціалізм, тільки з людським обличчям, як ми це називаємо.

Моделі існують різні. У нас поки окупаційної адміністрації немає, як в Японії це було. Поки що у нас надії не на «план Макартура», а на зовсім інший план, який якраз США тоді надали Європі. Тобто поки що ми живемо на ці кредити і сподіваємося на ці кредити провести економічні реформи. Взагалі ми поки що намагаємося йти цим шляхом.

Я думаю, що якщо дійде до реформ, проведених окупаційною адміністрацією, боюся, що це буде вже адміністрація не американська, а зовсім зі сходу. Тому нам зовсім не варто доводити до цього ситуацію, яка наразі існує в Україні. У нас вже не залишилося часу перебирати методи проведення реформ.

Звісно, мені не хотілося б відходити від «методу Маршала». Ми про це говорили. «План Маршала» – це для Європи, а «план Макартура» – для окупованої Японії.

Знаючи, який відразливий зсередини був режим Лі Кван Ю, мені дуже не хотілося б наступних 20-30 років життя прожити так. Ми зараз бачимо тільки результат його реформ. Тобто у даному випадку мені хотілося б все ж таки жити в Європі 1950 року, а не в Сінгапурі 1960-го.

–     Переказують анекдот, що нібито запитують Абромавичуса, як ви вважаєте, склянка все ж таки напівповна чи напівпорожня? А він відповідає: склянку вже давно вкрали в Україні…

– Якби я жартував, то сказав би, що вкрали і воду. Я приймаю процес таким, як він є. Не налаштовуюся на результат. Тому я віддаю перевагу тому, щоб не робити ставок і глибоко в душі тримати кулаки за те, що відбувається в країні. Були ті, хто вийшов на Майдан, а були й ті, хто три місяці трусився біля комп’ютера.

Але ви знаєте, як не було страшно у деякі дні на Майдані, завжди було легше на Майдані, ніж біля комп’ютера. Тому зараз, аніж читати про реформи, аніж скаржитися на те, що погіршується життя, навіть якщо у тебе немає сили, краще все ж таки брати участь, змінювати країну. Міняти – не обов’язково йти у владу.

Але чекати біля комп’ютера/телевізора – ризикуєш не дочекатися. Ось це найгловніше.

Олександр Лащенко — на Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/27562951.html

GEOMETR.IT

Эстония. Народы. Противоположная жизнь

Moldova: Where Russia Could Score Next

Молдова — “New Kaliningrad” России?

Go to Top